"Німці були веселі, гладкі, добре зодягнені в сіро-зелені мундири й «упаковані» зброєю, може від того, що були з усіх боків обвішані."
"Яке ж було моє розчарування, коли в коробці замість цукерок виявилось п'ять обойм по п'ять патронів у кожній."
"В німецькому гарнізоні, що був розташований в нашому місті, були солдати різних національностей. Іспанців, в основному смаглявих, розрізняли по головних уборах, У них були пілотки з китичками на шнурочках спереду. Вони були вредні та злі. Румунських солдатів наші люди називали спекулянтами. Вони все чимось торгували: одне купували, інше продавали. Обмундирування у них було якесь жовто-зеленого кольору. Їздили вони і верхи, і на двоколісних (двоколки з великими колесами) возах не на конях, а на мулах схожих на коней. Італійці, теж в основному смагляві, майже завжди були веселі й балакучі. Вони й самі ловили на городах та річці Самоткані жаб і купували."
"Одного разу, коли літак почав вирулювати в бік вулиці, Володя Авраменко, по вуличному Пронченко, що був років на п'ять-шість старший від нас, вчепився за хвіст літака, щоб покататись."
"Коли до двору заходили німці, півень починав клювати та розгрібати землю, розпушувати на шиї пір'я, розставляти крила. Якщо німці підходили ближче, півень, підстрибуючи та намагаючись вдарити, нападав на них. Раніше німці сміялись, називали півня партизаном і відмахувались від
нього чобітьми з кованими підборами."
"Щоб не попасти в облаву, наша сім'я - мама та нас троє братів, ховались на горищі маленької хати тітки Насті Силки, у котрої було дві доньки - Марія й Поля.
Тітка Настя була меткою і хороброю жінкою. Вона не боялася спускатись (злазити по драбині), розпалювати в плиті вогонь з хмизу та напекти таких-сяких оладків. Одного разу тільки-но вона спекла оладки, вилізла по драбині на горище, а лаз був у сінях і не закривався лядою, ледве старші хлопці встигли витягти на горище драбину, як у хаті з'явилися двоє німців."
"Про мужність верхньодніпровців можна розповідати дуже багато, хоч би про молоду дівчину Віру Листопад, якій ще не виповнилось вісімнадцяти років, розвідницю-радистку, яку з групами розвідників закидали на парашутах в тил ворога, і яку в травні 1943 року разом з групою, яка діяла на Донеччині, видав зрадник."
"Я не пам'ятаю, як опинився на підлозі, вибіг на вулицю, а вона забита нашими військами, гарматами на кінній тязі та возами зі снарядами. Машин не було. Солдати були худі, аж чорні від безперервних жорстоких боїв, але веселі - бо не відступали, а гналися за тікаючим ворогом."
"Одного разу в лісосмузі біля цієї дороги майже напроти «Розритої могили» я натрапив на цілу купу грошей. Це були червоні з портретом Леніна тридцятки."
"Я відставив чавунного казана, що завжди стояв з водою над жаром, щоб вода була теплішою, висипав на ту гірку патрони і знову поставив казан. Патрони сохли-сохли поки нагрілися так, що почали стріляти. В хаті піднялась канонада."
"Вона наказала обшукати оселю. В порожній хаті шукати було легко. За простіночком стояла скриня, що якось уціліла після відступу німців. В кутку скрині лежала купка пшениці, в другому - склянок зо дві квасолі, яку мама берегла на насіння. У нас усе те забрали, ще й пригрозили відповідальністю за те, що, мовляв, приховали зерно..."
"Дома мама з кропиви, м'яти, гірчаку та інших трав варила зелений борщ, а коли в нього покласти ще й дикого часнику та щавлю і трохи солі, то це було справжнім делікатесом. З тих же трав готувалися й салати."
"Одного разу, як завжди, ми попливли чіплятись на баржі каравану, що йшов зверху за течією. До останньої баржі в каравані залишилось метрів 10-15, коли її понесло боком на нас."